Історична довідка
Прибужжя- село в Доманівському районі Миколаївської області України. До 1946 року село називалося Акмечеть (Ахмечетка). Воно виникло неподалік від колишнього турецького селища XVII-XVIII століть, в якому знаходилась біла церква (з турецької: ак-мечеть), звідси і перша назва села – Акмечетка. Його першими жителями були переселенці з Полтавської губернії та центральних районів Росії.
Власне назва села Акмечетка свідчить про те, що воно було населене турками та й з історії відомо, що території від річки Буг до Дністра належали Туреччині. Але потім при імператриці Катерині Великій уся турецька земля з населенням між цими річками була, під час першої турецької війни 1768 – 1774 рр., завойована, і кордон турецький був пересунутий до Дністра. При церкві зберігається указ імператриці Катерини II від 15 лютого 1792 року, в якому йдеться про смерть Потьомкіна і про призначення на його місце дійсного радника графа Безбородко і про встановлення верховним візіром Юсуф-Пашою в Молдові, в місті Яссах трактату вічного миру 29 грудня 1791 року. Далі в указі йдеться про Кайнарджинський мир і про приєднання до Росії території між річками Буг і Дністер, що належали Туреччині.
Турки, що тут поселилися, жили дуже багато і мали багато худоби, чому, звичайно, сприяла велика плавня та зручні водопої. На пагорбі проти балки стояла турецька мечеть, від якої залишився фундамент та кілька уламків стіни. Напрочуд міцним складом з’єднані цеглини: ні лом, ні сокира не можуть їх роз’єднати, штукатурка настільки міцна, що не можна було відділити її від стіни жодним приладдям каменяра.
В народі збереглася легенда, що під мечеттю був облаштований погріб з секретним входом і турки, тікаючи з цієї місцевості, сховали в погрібі свої скарби. Один з жителів Акмечетки, що побував в часи війни 1877 року в Турції, чув від одного старого турка розповідь про Ак-Мечеть та погріб з захованими скарбами. Селяни витратили багато сил в розкопках фундаменту, щоб знайти скарби, але всі спроби були марними.
Після приєднання краю між річками Буг та Дністер Катерина II роздавала роздавала землю різним військовим і цивільним чинам. Побужжя, де тепер Акмечетка, як найбагатша місцевість, була, вірогідно, подарована генерал-майору Василю Васильовичу Коховському. Це можна зрозуміти з відомостей, де йдеться про те, що церквв в Акмечетці побудована в 1798 році генерал-майором В. В. Коховським. Сам же генерал Коховський був Катеринославським губернатором і займався, за наказом Катерини ІІ, оглядом новоприєднаних територій та розподілом її на повіти і складанням планів побудови нових міст.
В 1803 році, за різними церковними документами, Акмечетка називається вже селом поміщика 8 класу Петра Петровича Мартиновського, там же згадується і його керуючий капітан Григорій Юзефович. Окрім Мартиновського згадуються й інші власники в Акмечетці, що мали своїх селян. Так в 1826 році, в передшлюбному свідоцтві, Акмечетка зветься селом поміщиці Анни Новицької, яка в свідоцтві пише : «даю сіе отъ меня приходскому священнику села моего Ахмечетки» … У 1832 році згадується поміщиця Пелагея Петрівна Пищевич і поміщик штабротмістр Микола Петрович Мартиновський. В 1833 році в метричних і інших книгах церковного архіву згадується поміщиця, ротмістерша Стефеніда Стефанова Тхоржевська і поміщик, поручик Димитрій Іванов Шедевер, а в 1836 році – поручиця Марія Петрівна Павловська. З указів 19 століття видно, що адміністративно село Акмечетка належало до Катеринославської єпархії, Вознесенського намісництва, Богопольського духовного правління. За часів Радянської влади в селі містилась центральна садиба колгоспу імені Суворова, працював комбінат будівельних матеріалів, асфальтобетонний і щебеневий заводи.
В селі знаходиться середня школа, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, бібліотека, дитячий садок, відділення зв'язку, кілька магазинів.
